"Странно звучит — «напишите со смыслом», но ведь два доллара за слово. Два!"
«Афери Стівена Гласса» Біллі Рея (до речі, сценариста «Великої гри» Кевіна Макдональда) не було у списку фільмів, рекомендованих в останньому «ШО» до перегляду журналістам і небайдужим. А дарма.
Історія молодого журналіста The New Republic, який робив кар’єру на статтях про вигадані події за участі нафантазованих персонажів, особливо добре сприймається у світлі
«Нової журналістики: Теорія змісту» Яблокова. Стівенові з його фонтануючою уявою свого часу дуже знадобився би sense-редактор. І lie-редактор в купі з hoax-редактором.
У 1998-му Гласса ловлять на фікціях замість статей для поважного журналу. І невідомо, якою була би його доля в журналістиці, якби колега із Forbes не копнув глибше і не перевірив писанину Стівена. Навіть очевидність обману не змусила його відступитися. Навпаки, він створює нібито офіційний веб-сайт неіснуючої компанії, про яку писав, і навіть вдається до махінацій із автовідповідачем людини, яка начебто давала коментарі до його останнього матеріалу.
Інші видання теж узялися перевіряти зміст статей, написаних для них Глассом, але це було тяжко через використання ним анонімних джерел. Пізніше з’ясували, що 27 з 41 статті Гласса містили вигадки. Він навіть написав книжку «Баснописець», а редактори, з якими йому доводилося працювати, відмічали його талант. Мовляв, пише живо, цікаво і з гумором.
Найсмішнііше те, що Гласс після викриття, кажуть, став багатим через численні появи у ток-шоу, в ЗМІ та у кіно, включно із фільмом Рея. Викрутився, стєрвєц, та ще й грошей заробив. Хоча, можливо, він просто вибрав не той шлях для публікації власних небилиць. Пішов би у літературу – хтозна, може, мав би вже Пулітцерівську чи Нобелівку.